Душ – дивовижне місце. Надійно вкритий від усього іншого світу напівпрозорою ширмою з яскравими квітами, душ являє собою ідеальну сцену з приголомшливою акустикою, на якій практично неможливо втриматися і не заспівати. Чому так відбувається? Давайте розберемося.
Мимовільний вияв емоцій.
Вам має бути знайомий той стан, коли в процесі телефонної бесіди або наради в офісі ви мимоволі малюєте якісь фігури та закарлючки в блокноті. Психологи висловлюють різні теорії про значення спонтанних малюнків, але практично всі сходяться на тому, що таким чином наша свідомість транслює чисті емоції, допомагаючи зосередитися на завданні або виразити себе.
Грифонажі (так правильно називаються мимовільні малюнки) або дудли (англ. – doodles) відомі з найдавніших часів. Любили малювати на полях і Олександр Сергійович Пушкін, і Володимир Набоков, і Франц Кафка, і багато інших відомих письменників та поетів. Одні дослідники старанно вивчають ці малюнки, намагаючись знайти в каракулях розгадки геніальності та ходу думок великих авторів. Інші – поклали спонтанну творчість в основу арт-терапії, що успішно застосовується для лікування психічних травм і розладів.
Ви, напевно, хочете запитати, який стосунок малюнки в блокноті мають до співу в душі? Прямий. Наш мозок любить періодично відключати логічне мислення і робити дивні на перший погляд речі, які, тим не менш, важливі для нашого самопочуття і настрою. Наприклад, уявляти себе зіркою рок-н-ролу, намилюючи голову шампунем у ванній.
Чому саме душ?
Адже є кухня, вітальня і спальня. Насправді, ми співаємо не тільки в душі. Ми наспівуємо під час роботи, прибирання, водіння і від надлишку емоцій. Просто ми не завжди усвідомлюємо це, а тому не запам’ятовуємо. Водночас зі співом у душі пов’язана низка стереотипів, розкручених у масовій культурі, що стали частиною соціального та культурного коду, а тому відмінно зчитуються нашим мозком.
Наприклад, сюжетна лінія в “Римських пригодах” Вуді Аллена, коли концертний імпресаріо знаходить геніального тенора, який соромиться співати на сцені. Тоді йому на сцені встановлюють душову кабінку, і співак, натираючи себе щіткою, видає найкрасивішу оперну арію.
Але є й інші причини нашої любові співати під струменями води. Згідно з дослідженням Music Mic ваш голос у душі відбивається від плитки, звучить голосніше і потужніше, а форма ванної кімнати змушує звукові хвилі поширюватися довше, резонуючи в повітрі. Оскільки звук триває довше, голос звучить набагато контрастніше і глибше, ніж ми зазвичай звикли чути.
І нам це дуже подобається. Під час співу в нашому мозку виробляється дофамін – гормон щастя, що покращує наш настрій. У сукупності з ранковим освіжаючим душем і почуттям свободи, викликаним відсутністю сором’язливості через глядачів, ми отримуємо величезну порцію радості, коли співаємо в душі. Чим краще ми співаємо, чим краще звучить наш голос, тим більше задіюється областей мозку і тим більше задоволення ми отримуємо.
Спів – одна з найдавніших навичок, які освоїла людина, така ж природна для нас, як ходити чи їсти. Задовго до того, як ми навчилися виражати свої емоції словами, людство використовувало вокал для комунікації одне з одним.
Важливою є інтимність ванної кімнати. Душ – це простір, де ми оголені і знаходимося на самоті. Ми спокійні, розслаблені, нас ніщо не турбує і не виводить з рівноваги. В якомусь сенсі в душі ми стаємо самими собою, справжніми та щирими. Ми немов встановлюємо контакт зі своїм внутрішнім єством, і спів – це наш спосіб спілкування, діалог, що відновлює гармонію із самим собою.
Спів робить нас щасливими.
Вплив музики на нас неймовірно сильний. Доведено, що під музику люди краще виконують нудну, автоматичну роботу. Наприклад, робітники на конвеєрі показують кращі результати і роблять менше помилок, якщо в цеху лунає радіо. Інші дослідження довели, що під музику ми краще розпізнаємо символи, цифри та літери. Тобто крім настрою музика безпосередньо впливає на нашу ефективність і продуктивність.
Чи можна сказати, що спів у душі заряджає нас енергією, знімає стрес і підвищує задоволеність життям? Звісно. Зовсім недавно, під час пандемії, ми особисто спостерігали, як люди по всьому світу виходили на балкони і співали, втішаючи близьких друзів і випадкових глядачів, допомагаючи їм впоратися з почуттям тривоги і страху.
Вважається, що спів виник раніше за розмовну мову, і тому нам простіше засвоювати і запам’ятовувати слова з музичним супроводом. Можливо, в цьому також криється розгадка, чому від деяких мелодій у нас бігають мурашки по шкірі, а інші спонукають змінювати спосіб життя і робити світ кращим.
За легендою Конфуцій одного разу почув пісню, написану Лі-Бо, і був настільки вражений, що відмовлявся протягом семи днів від їжі, пиття і сну. Після цього він і сформулював своє знамените вчення, яке поширював, наспівуючи приписи на мотив мелодії Лі-Бо.
То чому ми співаємо в душі? Тому що хочемо бути щасливими, звичайно ж. І тому що любимо співати.
