Караоке давно перетворилося на світовий феномен і завоювало практично всі країни світу, але, мабуть, ніде не набуло такого поширення, як на батьківщині – в Азії. У караоке-барах укладають угоди, призначають побачення, знімають стрес, а подекуди – з готовністю хапаються за ножі, якщо ви вирішите заспівати Сінатру. Усе це та інші факти про караоке в Азії – у нашому матеріалі.
Караоке виникло в Японії у 1971 році. Дайсуке Іноуе, який працював музикантом у так званих «співочих кафе», куди люди приходили випити і заспівати під акомпанемент живої музики, спала на думку ідея зробити машину, в яку відвідувачі могли б самостійно закидати гроші і співати, поки музиканти відпочивають.
Журнал Time назвав Іноуе одним із найвпливовіших азіатів 20-го століття. Винахідник караоке у 2004 році був навіть удостоєний Ігнобелівської («Шнобелівської») премії миру «за створення принципово нового способу вчитися терпіти одне одного». Цією пародійною премією зазвичай нагороджують за незвичайні, але корисні винаходи.
До кінця 80-х усі основні винаходи, пов’язані з караоке, з’являлися вперше в Японії. Перша домашня караоке-приставка для телевізора, перше караоке-таксі, перший караоке-бокс – прототип сучасних VIP-кімнат у караоке-клубах. З Японії караоке поширилося спочатку по всій Азії, а потім і по решті світу. Зараз Японія – визнаний центр караоке-культури з більш ніж 135 000 караоке-клубів, деякі з яких сягають 7-8 поверхів у висоту.
Японці, мабуть, єдині, хто ходить у караоке наодинці. Для багатьох це хороший спосіб зняти стрес після роботи, але нерідко одиночний похід у клуб – репетиція перед майбутнім корпоративом. Японець буде довго і старанно співати одну й ту саму пісню, доводячи виконання до досконалості, щоб не зганьбитися перед колегами та босом.
Японські боси також чимало часу приділяють вокальним тренуванням, щоб справити враження на клієнтів і бізнес-партнерів. Навіть наймають професійних співаків, щоб підтягнути виконання. І це працює! Тільки звукорежисерам відомо, яка кількість угод щовечора укладається в японських караоке-клубах.
За деякими підрахунками, приблизно 16,5 млн разів на день в Японії хтось співає в караоке. Популярність караоке настільки велика, що часто після знайомства японці ввічливо цікавляться, яка у нового знайомого улюблена пісня. Але якщо ви дівчина – не варто відразу погоджуватися на запрошення нового знайомого продовжити знайомство в караоке-барі. Для японців караоке удвох у закритій від сторонніх кімнатці іноді означає щось більше, ніж спільний спів.
На Філіппінах, де караоке-культура прижилася не набагато менше, ніж у Японії, заборонена пісня Френка Сінатри «My Way» як така, що розпалює ненависть до людей, які її виконують. Серйозно, спів цієї класичної речі у філіппінському барі нерідко закінчується різаниною та смертями. Можливо, вся справа в тому, що її співали занадто часто.
Китаю належить рекорд найдовшої караоке-сесії. Вона тривала 456 годин дві хвилини і п’ять секунд. Це цілих 19 днів! За цей час гостями закладу було виконано 6 281 пісню.
Співати в китайському караоке – випробування не для слабаків. Середня сесія триває близько 4 годин, і все це відбувається під рясне узливання алкоголю. Короткі сесії існують тільки в караоке-кабінках у торговельних центрах.
Міні караоке-кіоски KTV буквально захопили китайські торгові центри. Їх налічується понад 20 000 по всій країні. Зазвичай їх використовують, щоб відпочити від шопінгу і заспівати пісню-другу, але деякі з кіосків дозволяють записати цілий альбом і відправити запис собі на пошту або поділитися з друзями в месенджері.
